Кардинальных изменений в новом году я не ожидаю — мне достаточно 2019-го. Но хотелось бы, чтобы украинцы осознали одну-единственную вещь
Для України минулий рік став епохальним, історичним. Віховим було все, що стосувалось змін в українському політикумі. І хоча про суттєву, принципову зміну влади чи політичних механізмів не йдеться, але форма тих процесів така, якої ми ще досі не мали. І правдою є те, що вона буде вимушеною для наступних поколінь.
Усе все більше ставатиме інакшим: нові форми роботи з виборцями, нові форми презентації влади. Довіра теж набуває нових форм. Стосунки українців з владою стають усе більш формально інтерактивними. Закінчилась, грубо кажучи, епоха «лекцій», пасивного вислуховування — навіть на майданах усе було інакше — і починається формування зовсім іншого сприйняття влади взагалі. Все це несе в собі нова культура. Хтозна, як її назвати — діджиталізація, віртуальний світ чи соціальні мережі. Але так чи інакше це зовсім інший тип дискурсу та культури спілкування.
Добре це чи погано? Я би сказав, що неминуче. Це шлях розвитку, пов’язаний з еволюцією технологій і суспільного життя. Та Україна ступила на нього, переступивши кілька етапів розвитку суспільної культури, і з одного боку добре, що це сталось так відразу — отже, ми встигаємо за новаціями світу та не застряємо в своїй архаїці. Та як консерватору мені це здається поганим. Таке враження, що все йде до гіршого: втрачається якість, глибина та певні цінності, що вироблялись культурою протягом багатьох століть.
Нові часи, про які завжди говорилося, нині стали реальністю
Така фрагментарна, посічена суспільна свідомість надалі тільки розвиватиметься. Тому сприяють інформаційні кількаденні хвилі, з яких у цій страшенно композиційній реальності кожен точково вихоплює щось своє. Схоже на те, що нині ми переживаємо пік свободи, за яку так довго боролись, але як і кожна свобода, вона іде поруч з певними способами маніпуляції. Мені здається, що ця істеричність, короткотривалість вражень, реакцій і загальна подрібненість світу тільки посилюватиметься у 2020-му.
А кардинальних змін у новому році я не очікую — мені досить і цих. Та і звідки ще можна було б чекати якихось кардинальних? Економіка повільно прогресує, і що би не казали про різні спади і піднесення, насправді покращення відбувається постійно. Нині такі часи, коли кожен з нас, ці колективні «ми», можемо сказати, що так сито і в достатку нам ще не жилось. І якими би не були проблеми зі зарплатами чи ще чимсь — все це проблеми нових вимог. Такого забезпечення як нині ми ще не мали, і просто забуваємо порівнювати наше сьогодення з минулим: тепер навіть стан кризи чи занепаду стосуються зовсім іншого, загального рівня життя, а не так, як це було колись.
Я сподіваюсь на те, що наступного року відбуватиметься нарощення середнього класу — з’явились уже ті пружини, що дають цьому розвитку всі підстави. Не віриться, що найближчим часом наше суспільство стане більш-менш рівномірним: як демонструють світові тенденції, розрив між найбіднішими і найбагатшими продовжиться, і хтозна, що виведе наші особисті чорні регіональні чи галузеві плями. Проте нині ми вже маємо добрий і клімат і атмосферу для утвердження людей у середньому класі. Тобто в тому рівні достатку, звідки і починаються певні вимоги до розкоші та чогось більшого.
Загалом я хотів би побажати Україні, щоб якомога більше українців почали усвідомлювати ту величезну еволюцію, що нині відбувається у всьому світі: побуті, культурі, тенденціях, і щоб вони змогли розгледіти там себе. Повернення до старих моделей-схем неможливе, і хотілося б, щоб це зрозуміли як ті, хто ностальгує за Радянським Союзом чи умовною російською імперією, так і ті, хто живе націоналістичними ідеалами. Нам усім пора зрозуміти: нові часи, про які завжди говорилося, нині стали реальністю, і всі ті старі конструкції, які комусь хотілось би реставрувати чи нарешті утвердити, потребують модернізації, перегляду.
Єдиний вибір, який майорить перед нами у майбутньому — це між складною, фрагментарною та надсучасною організацією суспільства, яка болить і не влаштовує, та просто поверненням до тотального насильства, тоталітаризму, убогості та всього іншого. У нас є лише «або-або». І я би радив вибирати найменш болюче.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
